ЛЕГЕНДА РІВНЕНСЬКОГО СПОРТУ СЕРГІЙ ЛІЩУК: ПРО ПОВЕРНЕННЯ У РІВНЕ ТА СВОЄ ЖИТТЯ В ІСПАНІЇ (ІНТЕРВ’Ю)

Рівне має гарні спортивні традиції. Приємно усвідомлювати, що спортсмени міжнародного рівня, граючи за найкращі команди Європи згодом повертаються та прагнуть відродити і наше спортивне життя. Після гучних заяв про створення баскетбольного клубу «Рівне», Сергій Ліщук – зірка українського баскетболу розповів кореспонденту агенції новин «Рівне Інформаційне» про свої успіхи та здобутки.

Про рівненського баскетболіста Сергія  Ліщука я чула ще в дитинстві, але можливість познайомитись та поспілкуватись з’явилась лише зараз. Що з цього вийшло, читайте далі:

Сергію, розкажіть як саме Ви прийшли в спорт та чому саме баскетбол?

Спочатку я почав займатись футболом. Потім у Рівному почався баскетбольний бум. Так я з класу шостого прийшов у баскетбол.

Чим Вам запам’ятався легендарний рівненський баскетбольний клуб «Пульсар»? Як почалась гучна спортивна кар’єра?

Я ще вчився в школі, а вже  грав у команді. І брав участь у великих іграх. Перша моя гра за Пульсар запам’яталась тим, що не було високих гравців і мене поставили молодого, худого ще. Це було у Харкові і я зіграв дуже добре. Мені дали приз кращого гравця за ту гру, через це я був на сьомому небі від щастя.

Як складалась Ваша кар’єра після розпаду «Пульсару»?

Взагалі я грав за збірну України протягом 11 років. Після «Пульсару» пішов у Маріуполь на той час найкращу команду країни та виграв з нею 4 чемпіонства.

А як сам Ви опинились у іспанській команді «Валенсія»?

У 2009 році стало питання залишатись чи не залишатись у команді. Я знайшов собі агента і він почав підшукувати мені баскетбольний клуб. Під час Єврокубку наша команда грала з Валенсією і ми були в тому місті 2 рази. Мені дуже місто сподобалось місто, клімат і я сказав агенту, що хотів би грати саме у Валенсії. Там я успішно провів 6 років і все було класно.

Живучи в Іспанії, Ви підтримували контакти з українцями?

Там проводились різні акції та соціальні проекти. На одній з акцій запрошували українську діаспору від мого імені, ми поспілкувались тоді, а в основному друзями були іспанці та колеги по команді.

Як довго Ви грали у Валенсії і чому пішли з команди?

Чотири роки все було супер, два роки я отримував травми. На шостому році я вже не грав у основному складі і ми прийняли спільне з клубом рішення розійтись. Я теж розумів, що клубу важко утримувати гравця, який не може грати.  І їм було важко, бо Мартинос і я були сторожевими команди і відношення вболівальників та людей до нас було хороше. Ще рік після того я грав у “Мурсі”, після цього вирішив завершити кар’єру. Звісно, в голові, серці ще хотів би пограти, але здоров’я не дозволяє.

Чи грали Ви в інших іспанських чи Європейських баскетбольних клубах?

Були пропозиції від «Реал Мадрид», але на той момент мені було так добре у Валенсії, що йти я не хотів. Для мене Валенсія стала другим домом після Рівного , мене там всі люблять.

Чому повернулись до Рівного?

Зараз я живу на дві країни, я часто буваю у Іспанії, а на постійній основі живу у Рівному. Я українець, я патріот і завжди хотів повернутись. Мені тут комфортно. Звісно, там умови життя на вищому рівні, але повністю своїм я себе не відчував. Тут моя сім’я, рідня, друзі, а зараз ще  проект починається. Мені в Іспанії  пропонували залишитись на тренерській роботі у Валенсії, але вирішив спробувати себе тут.

Чи вірите Ви у відродження баскетболу на Рівненщині?

Я бачу відношення влади, людей, вболівальників. Організовуючи прес-конференцію ми запросили багатьох людей і думали, що вони не прийдуть. Як наслідок –  повний зал людей вийшов. Є традиції, їх треба повертати і я поки в це вірю.

Також баскетболіст з радістю поділився особистим та розповів дещо цікаве про себе.

Чи створили Ви вже власну сім’ю?

Так, я одружений, моя дочка живе в Іспанії.

А чи маєте якесь хоббі?

Я дуже спортивна людина, як тільки з’являється вільна хвилина – намагаюсь пограти чи то у футбол, чи баскетбол, люблю відпочивати на природі. Спорт займає велику частину мого життя.

Як у людини, що побувала у багатьох країнах та спробувала немало диковинок, хотілося б дізнатись Вашу улюблену страву.

Моя улюблена страва – мамині голубці. Завжди коли я приїжджаю додому – мама вгощає мене голубцями. Кращого я ніде не їв. Борщ звісно люблю, свого часу вгощав борщем іспанців і американців. Всім подобається, я не знаю як може не подобатись наш хороший смачний борщ.

Як ще проводите своє дозвілля?

Читаю книги на історичну тематику, особливо до вподоби В. Пікуль. Дуже люблю кіно. Але не по телевізорі вдома, а саме в кінотеатрі. В основному ті, що створені на історичних подіях, особливо подобається «Хоробре серце». А от фантастику страшно не люблю. Ходив на «Трансформери» недавно, то ледь до завершення фільму досидів.

Після нашої зустрічі Сергій побіг у справах. Каже, що зараз у його житті період не менш насичений, ніж коли він грав. Про створення баскетбольного клубу говорить багато і з ентузіазмом.  Свій вибір він зробив та відроджувати у Рівному великий спорт – справа непроста,  а часом і невдячна.  Та критики Ліщук не боїться, каже, що не помиляється лише той, хто нічого не робить.

Автор – Вікторія ЗАХАРКО